ГОТОВЫЕ курсовые работы

(097) 64 94 232,   (093) 6000 191
Ваше имя  
Эл. почта  
Мобильный телефон  
Тема курсовой работы  
Народознавчий матеріал на уроках Я і Україна як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярівНародознавчий матеріал на уроках Я і Україна як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів

Народознавчий матеріал на уроках Я і Україна як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів



1.1. Проблеми формування пізнавального інтересу в молодших школярів

На сучасному етапі реформування освіти одне з головних завдань - створення необхідних умов для повноцінного розвитку і самореалізації кожного громадянина України. Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Л.В. Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально - зацікавлено, з найменшими труднощами» [1, с.7]. Тобто важливим є вплив пізнавального інтересу на результативність навчання в початкових класах. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Народознавчий матеріал на уроках Я і Україна як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів.

Про важливість пізнавального інтересу в процесі навчання учнів вказували Я. Коменський, І. Песталоці, А. Дістервег, К. Ушинський та ін. Різноманітні аспекти формування пізнавальних інтересів досліджували Л. Виготський, О. Дусавицький, О. Киричук, Н. Морозова, Г. Щукіна та ін. Значення інтересу в навчально-виховному процесі розкривається у працях Н.М. Бібік, О.Я. Савченко, М.В. Савчин, О.В. Скрипченко та ін.

Дослідники підкреслюють, що виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання. Суворі, категоричні вимоги, покарання, адміністративні заходи безсилі, якщо в дитини немає потреби навчатися, якщо пізнавальна діяльність для неї позбавлена життєвого змісту.

Важлива роль інтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, котрий активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття. [5, с. 54].

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії, вважає О. Киричук [13, с.3].

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Народознавчий матеріал на уроках Я і Україна як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Народознавчий матеріал на уроках Я і Україна як засіб розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів


Правова держава, поняття, ознаки. Суть і соціальне призначення правової держави


План до курсової роботи:

Правова держава, поняття, ознаки. Суть і соціальне призначення правової держави

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правова держава, поняття, ознаки. Суть і соціальне призначення правової держави,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1 Ідея виникнення правової держави та її поняття

Концепція держави як організації, що діє на основі закону, почала формуватися на ранніх стадіях розвитку людської цивілізації. Ідея верховенства права була пов'язана з пошуком більш досконалих і справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ, Демокрит, Платон, Арістотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державою, які б забезпечували гармонійне функціонування суспільства. Вчені з давніх часів вважали, що найбільш розумним і справедливим є єдина політична форма спільноти людей, в якій закон є обов'язковим як для громадян, так і для самої держави.

У період розпаду феодалізму ідея верховенства права, намічена прогресивними мислителями того часу Н. Макіавеллі і іншими. У своїй теорії Макіавеллі зробив спробу викинути контури ідеального стану, що найкраще відповідає потребам свого часу. Мету держави він бачив у можливості вільного використання майна і безпеки для всіх. Боден визначив державу як правовий контроль багатьох сімей та їх приналежність до них. У період ранніх буржуазних революцій у розвитку концепції верховенства права значний внесок внесли прогресивні мислителі: Гротіус, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, С. Монтеск'є, Дідро, Н. Гольбах, та інші. Горацій був першим видатним теоретиком школи природного права.

З метою держави він розглядав захист приватної власності за допомогою такого призупинення, що забезпечило б, щоб кожна людина вільно використовувала своє майно за згодою всіх. Спіноза, один з перших, заклав теоретичні основи демократичної держави, яка, обмежуючись законами, забезпечує реальні права і свободи громадян. Він стверджував, що держава є потужною лише тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки цілісність життя, але й задоволення його інтересів, і попереджає сучасних правителів про посягання на власність, безпеку, честь, свободу та інше благо суб'єктів. Гоббс розробив ряд прогресивних положень про верховенство права в суспільному житті. До них відносяться, наприклад, обґрунтування формальної рівності перед законом, недоторканність договорів [2, c. 41].


Правова природа і особливості повноважень органів Державної Фіскальної служби України


План до курсової роботи:

Правова природа і особливості повноважень органів Державної Фіскальної служби України

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правова природа і особливості повноважень органів Державної Фіскальної служби України,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1 Поняття, завдання та роль Державної фіскальної служби України

ДФС України, утворена рішенням Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. як інститут-організація, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску [4].

Категорія соціальної організації в широкому змісті характеризує способи впорядкування і регулювання дій окремих індивідів і соціальних груп. «У більш вузькому змісті соціальна організація - це відносно автономна група людей, орієнтована на досягнення деякої заздалегідь фіксованої мети, реалізація якої вимагає спільних і координованих дій. Характерною рисою таких розвинутих організацій є наявність у них спеціалізованого персоналу, що пройшов відповідну підготовку і виконує функцію управління» [3].

З наведеної дефініції організації, яка збігається з поняттям «інститут», випливає, що організація являє собою комплексне багаторівневе соціальне явище (і відповідно комплексне поняття). У застосуванні до ДФС це означає, що вона є інститутом-організацією, де можна виділити кілька рівнів: 1) особистісний - група, колектив, сукупність людей, між якими існують певні взаємовідносини;

2) структурний; 3) нормативний - сукупність цілей, процедур, правил, норм (інституту-встановлення), які визначають характер взаємин і взаємодій учасників організації, а також взаємин і взаємодій організації як цілого і окремих її представників із зовнішнім оточенням - іншими організаціями та індивідами; 4) матеріально-технічний - комплекс матеріальних умов і засобів, за допомогою яких здійснюється функціонування організації [1].


Правова система суспільства. Класифікація сучасних правових систем


План до курсової роботи:

Правова система суспільства. Класифікація сучасних правових систем

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правова система суспільства. Класифікація сучасних правових систем,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1. Поняття правової системи суспільства і структура. Співвідношення правової системи суспільства і політичної системи суспільства

В юридичній науці термін «правова система» використовується у трьох значеннях: 1) у розумінні типу права; 2) як тотожні поняття з правом або законодавством; 3) у розумінні груп правових систем («правової сім’ї»). Сучасна теорія права розрізняє широке і вузьке розуміння правової системи. У широкому розумінні – це сукупність національних правових систем, які об’єднує спільність походження джерел права, основних правових понять, методів та способів розвитку. У вузькому – національна правова система.

В юридичній енциклопедії правова система (англ. «Legal system») визначається у широкому розумінні як сукупність внутрішньо узгоджених, взаємопов’язаних, соціально однорідних юридичних явищ (засобів), за допомогою яких офіційна влада здійснює регулятивно-організаційний та стабілізуючий вплив на суспільні відносини, поведінку людей [3, с. 201].

В юридичній літературі представлені різноманітні точки зору, основні з яких зводяться до того, що правова система: 1) це система всіх юридичних явищ, які існують у певній державі або групі держав [13, с. 194]; 2) це комплекс взаємопов’язаних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання [16, c. 237]; 3) це цілісна сукупність взаємозв’язаних і взаємодіючих правових явищ, що формуються суспільством, при необхідності опосередкованих державою, призначених особливими засобами та методами об’єднувати людей в єдиний соціум і регулювати їх відносини з метою самозбереження суспільства та його прогресивного розвитку [20, с. 27]; 4) це комплекс взаємопов’язаних, взаємоузгоджених і взаємозалежних між собою правових явищ і процесів, які розвиваються системно, циклічно та послідовно, а також правових інститутів, які здійснюють управлінський вплив на суспільні відносини у відповідності з чітко визначеною процедурою [17, с. 35 – 136].


Правова характеристика альтернативної та договірної підсудності господарських спорів


План до курсової роботи:

Правова характеристика альтернативної та договірної підсудності господарських спорів

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правова характеристика альтернативної та договірної підсудності господарських спорів,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття та правила визначення підсудності господарських справ

Інститут підсудності виконує функцію розподілу справ між судами однієї спеціалізації в залежності від закріплених у чинному законодавстві правил. Даний інститут властивий всім галузям процесуального права. Саме тому його норми повинні бути вкрай чіткими та зрозумілими, а термінологія – єдиною у всьому процесуальному законодавстві (господарському, адміністративному, цивільному та кримінальному).

На жаль, Господарський процесуальний кодекс України не містить визначення терміну «підсудність» [1]. Більш того, жоден із внесених на розгляд Верховної Ради України законопроектів Господарського процесуального кодексу України також не містить такої норми-визначення. З аналізу наукової літератури вбачається, що вказаний термін вживається в декількох значеннях, тому можна зробити висновок про відсутність єдиної думки в наукових колах з даного питання.

Якщо дослідити чинне законодавство, то спостерігається наступна тенденція: Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) використовує терміни «цивільна юрисдикція», «компетенція» та «підсудність», Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАС України) – «юрисдикція», «підсудність», «компетенція», а Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК України) оперує термінами «підвідомчість» і «підсудність». Автори проекту Господарського процесуального кодексу України № 4157-2 від 12.02.2004 р. закріплюють терміни «компетенція», «юрисдикція» та «підсудність» [1], проект Господарського процесуального кодексу України № 2178 від 06.03.2008 р. використовує терміни «підсудність», «підвідомчість», «юрисдикція» і «компетенція», а в проекті Кодексу господарського судочинства № 2777 від 16.07.2008 р. – лише термін «підсудність» [3].


Правове регулювання валютної безпеки держави


План до курсової роботи:

Правове регулювання валютної безпеки держави

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правове регулювання валютної безпеки держави,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1 Термін «валюта» в контексті законодавства України

Термін валюта запозичено одразу з двох мов: італійською мовою - як «valuta», латинською «valeo» – вартість. Термін «валюта» прижився в повсякденному вжитку та використовується як означення певної кількості грошового еквіваленту. Слід зазначити, що ці визначення не являються синонімами, а поняття, як мають тісний взаємозв’язок, вони доповнюють одне одного.

Якщо вживати термін “гроші”, то ми не можемо його ідентифікувати як чиюсь національну приналежність, чого не можна сказати про термін “валюта”, який тісно пов’язаний із проведенням міжнародних трансакцій. Самі ж гроші являються певним виразом національного суверенітету, забезпечує певною мірою здійснення владних повноважень в державі та найголовніше – виступає гарантом громадянам країни щодо проведення обмінних операцій з національними грошима на товари для вжитку, сплату за послуги чи проведення певного переліку робіт. Характерним є те, що держава не має жодних повноважень щодо нав’язування власної грошової одиниці за межами своїх земель. Таким чином, використання грошей певної держави під час здійснення міжнародних розрахунків проводиться за рахунок домовленості між сторонами та досягається шляхом здійснення конвертування одних грошей на інші.

Під час здійснення міжнародних розрахунків гроші перетворюються на валюту. Під час цієї функції, гроші спроможні виконувати таку функцію, як виступати у ролі товару, який можна продавати та купувати. Таким чином, національні гроші однієї держави отримують свою ціну в грошовому еквіваленті іншої держави.

Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до засобів платежу того чи іншого учасника міжнародних зв’язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на грошові засоби інших країн [12].


Правовий нігілізм і шляхи його подолання в Україні


План до курсової роботи:

Правовий нігілізм і шляхи його подолання в Україні

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правовий нігілізм і шляхи його подолання в Україні,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Підходи до розуміння правового нігілізму

Правова свідомість в сучасному українському суспільстві вкрай неоднорідна, інколи суперечлива, часто суттєво деформована. Значних масштабів набуває явище, яке є антиподом високої правової культури і проявляється у викривленні уявлень про цінність права, ігноруванні вимог закону та зневажливому ставленні до правових принципів і традицій. Таке явище носить назву «правовий нігілізм».

Нігілізм, або ж соціальний нігілізм (від лат. nihil – ніщо), – це невизнання загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культури тощо. Інколи заперечення цих норм здійснювалось із метою затвердження та піднесення інших цінностей [26]. Його сутність полягає в загальному негативному, неуважному відношенні до права, законів, нормативного порядку, а з точки зору причин – у юридичній відсталості, правовій невихованості основної маси населення. Правовий нігілізм, тобто заперечення правових цінностей та цінностей права в цілому, є предметом вивчення правознавства, соціології, філософії, соціальної філософії та інших галузей права, які розглядають його як негативне соціальне явище, яке необхідно подолати з метою побудови правової держави та громадянського суспільства та їх подальшого прогресивного розвитку.

У науковій літературі, зазначає О.С. Турчина, існують два підходи до розуміння сутності правового нігілізму – класичний (традиційний) і новаторський [28]. У рамках класичного підходу правовий нігілізм розглядається як деструктивний соціальний феномен, сутність якого – негативне ставлення до права, зневіра в його можливості вирішувати нагальні проблеми так, як того вимагає соціальна справедливість. Представники новаторського підходу вважать, що до існування цього явища призводить саме право через свою недосконалість. Правовий нігілізм розглядається як специфічний соціальний орієнтир, який вказує напрямок негативних тенденцій у юридичній сфері і без якого стає неможливим пошук нових концепцій та ідеалів, а також шляхів вирішення проблем, що існують у суспільстві [4, с. 53].


Правовий статус людини і громадянина. Права та свободи людини і громадянина


План до курсової роботи:

Правовий статус людини і громадянина. Права та свободи людини і громадянина

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правовий статус людини і громадянина. Права та свободи людини і громадянина,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

Правовий статус особи в найбільш загальному розумінні означає її юридично закріплене становище в державі й суспільстві. Він є важливою складовою частиною суспільного статусу особистості та характеризує зв’язки особистості з державою та державно організованим суспільством. Такі зв’язки виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, між різними категоріями людей і державою, а також регулюються практично всіма галузями національного права України [17, с. 110].

Правовий статус служить юридичною основою та засобом підвищення соціальної активності, залучення кожного громадянина до активної діяльності, пов’язаної з управлінням державними і суспільними справами, до розвитку економічного виробництва [34, с. 112]. Відомий дослідник С.С. Алексєєв зазначив, що під правовим статусом особистості необхідно розуміти правове положення людини, фактичний стан, що відображає його, у взаєминах з суспільством і державою [33, c. 549].

У найширшому тлумаченні, на думку М.І. Матузова, правовий статус визначається як юридично закріплене положення особистості в суспільстві» [25, c. 264]. Також в правовій доктрині правовий статус трактують як систему законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов’язків суб’єкта суспільних відносин [34, с. 121]. Майже так само трактує цю категорію П.М. Рабінович – як комплекс її суб’єктивних юридичних прав і юридичних обов’язків [32, с. 65].

Дещо ширше визначає правовий статус В.О. Котюк. Так, на думку науковця, це сукупність юридичних прав, свобод та обов’язків особи, які закріплені в чинному законодавстві й становлять соціально допустимі та необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права й обов’язки, реалізувати їх у системі суспільних відносин [20, с. 100–102].


Правовий статус людини і громадянина. Система прав і обов'язків людини і громадянина


План до курсової роботи:

Правовий статус людини і громадянина. Система прав і обов'язків людини і громадянина

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правовий статус людини і громадянина. Система прав і обов'язків людини і громадянина,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

Правовий статус особи в найбільш загальному розумінні означає її юридично закріплене становище в державі й суспільстві. Він є важливою складовою частиною суспільного статусу особистості та характеризує зв’язки особистості з державою та державно організованим суспільством. Такі зв’язки виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, між різними категоріями людей і державою, а також регулюються практично всіма галузями національного права України [22, с. 110]. Крім того, правовий статус виступає важливим засобом ефективного задоволення потреб і інтересів кожної людини, а також створення і використання умов для її всебічного (гармонійного) розвитку.

Правовий статус служить юридичною основою та засобом підвищення соціальної активності, залучення кожного громадянина до активної діяльності, пов’язаної з управлінням державними і суспільними справами, до розвитку економічного виробництва [38, с. 112]. Відомий дослідник С.С. Алексєєв зазначив, що під правовим статусом особистості необхідно розуміти правове положення людини, фактичний стан, що відображає його, у взаєминах з суспільством і державою [37, c. 549].

До недавнього часу правовий статус ототожнювався з правоздатністю. Така позиція визначалась твердженням, що правовий статус і правоздатність виникають і припиняються у суб’єкта одночасно, що вони є в однаковій мірі невідчужуваними. Однак, з розвитком юридичної науки, ця категорія почала розглядатися самостійно, і вже в 70-80 роках ХХ ст. отримала широку розробку.

У найширшому тлумаченні, на думку М.І. Матузова, правовий статус визначається як юридично закріплене положення особистості в суспільстві» [29, c. 264]. Тому, зазначає М.В. Вітрук, правовий статус пов’язаний насамперед з поняттям активності особистості. Суть останньої категорії в тому, що людина активна, діяльна і реалізує себе через суспільний рух [13, c. 17].


Правоохоронна діяльність Національної Поліції України


План до курсової роботи:

Правоохоронна діяльність Національної Поліції України

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правоохоронна діяльність Національної Поліції України,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1 Поняття та особливості правоохоронної діяльності

Поняття правоохоронної діяльності широко використовують у правовій і соціально-політичній літературі. Проте воно не обґрунтовано, хоч законодавство про статус правоохоронних органів, функції, завдання та конкретні напрями їх діяльності, повноваження окремих органів і службових осіб є досить розвиненим.

За кількістю суб’єктів і значущістю в державі правоохоронна діяльність посідає значне місце й постійно привертає увагу органів влади, політичних партій, засобів масової інформації, громадськості. Правоохоронна діяльність, зазначає Н.А. Пелих, багатоаспектна. Вона включає прийняття рішень, виконання певних дій та їх правові наслідки. Політичними, управлінськими та правовими рішеннями її спрямовано на блокування соціальних відхилень, локалізацію соціальної напруги або правових конфліктів [16, с. 13].

Поняття правоохоронної діяльності введено до юридичного обігу на початку 1960-х років. Чинне законодавство чітко не закріплює поняття правоохоронної діяльності. Відповідно, в науковій та спеціальній літературі йдуть активні дискусії, висловлюються різні погляди про те, які органи слід вважати правоохоронними. Для одних вчених правоохоронна діяльність – це лише діяльність компетентних державних органів у сфері боротьби зі злочинами [7, с. 62]. Іншими словами ставиться знак рівності між поняттям правоохоронної діяльності і поняттям боротьби зі злочинністю. Для інших – це боротьба зі злочинами і з іншими правопорушеннями (в основному тими, що прийнято називати адміністративними проступками) [24, с. 37]. Для третіх – це діяльність щодо підтримки громадського порядку (патрулювання в громадських місцях при проведенні масових заходів – демонстрацій, мітингів, пікетування тощо) [15, с. 6].

Поняття правоохоронної діяльності прийнято розрізняти у вузькому і широкому значеннях. У широкому розумінні правоохоронна діяльність – це діяльність всіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, забезпечення законності та правопорядку [8, с. 63].


Правоохоронна система. Мета та завдання правоохоронної системи


План до курсової роботи:

Правоохоронна система. Мета та завдання правоохоронної системи

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правоохоронна система. Мета та завдання правоохоронної системи,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття та структура правоохоронної системи

Поняття правоохоронної системи широко використовують у правовій і соціально-політичній літературі. Проте у сучасній юриспруденції існують різні

наукові позиції щодо визначення поняття правоохоронної системи, хоча законодавство про статус правоохоронних органів, функції, завдання та конкретні напрями їхньої діяльності, повноваження окремих органів і службових осіб досить розвинене.

Враховуючи відсутність законодавчого закріплення поняття та ознак правоохоронної системи та органів, які її утворюють, необхідно звернутись до наукових роз’яснень указаного поняття.

Передусім, відмітимо, система (від дав-гр. «сполучення», «ціле», «з’єднання») – множина взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле, взаємодіють із середовищем та між собою і мають мету [28, с. 67]. Тобто, системою є певна упорядкована сукупність визначених елементів, об’єднаних спільною метою, завданнями, функціями, сферою дії тощо. Елементи системи утворюються за відповідними схожими ознаками чи рисами та спрямовуються на досягнення спільної мети або результату.

Що стосується наукового розуміння поняття правоохоронної системи, то серед різноманітної кількості позицій найбільш часто виділяються дві, які розглядають принципово різні підходи до визначення указаного поняття.

За першим підходом, правоохоронна функція держави спрямована на виконання завдань і забезпечення законності та правопорядку, на боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Відповідно, до правоохоронної системи слід відносити такі органи, що займаються забезпеченням законності, безпеки та громадського порядку. Правоохоронна функція при цьому виконується засобом виявлення, припинення злочинів, викриття та встановлення винних, запобігання та профілактики правопорушень, безпосередньо впливаючи на криміногенні фактори, маючи на меті їх усунення або послаблення [24, с. 10].