ГОТОВЫЕ курсовые работы

(097) 64 94 232,   (093) 6000 191
Ваше имя  
Эл. почта  
Мобильный телефон  
Тема курсовой работы  
Кредитний ризик та аналіз практики управління ризикомКредитний ризик та аналіз практики управління ризиком

Кредитний ризик та аналіз практики управління ризиком



1.1. Поняття кредитного ризику

Один із найважливіших принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним завданням банку при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз.

Під кредитним ризиком звичайно розуміють ризик невиконання позичальником початкових умов кредитної угоди, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу і процентів по ньому у встановленні договором строки [9, c.57]. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Кредитний ризик та аналіз практики управління ризиком.

Стосовно кредитного ризику слід відмітити декілька моментів. По-перше, кредитний ризик входить до великої області фінансового ризику і тісно пов’язаний у ній і с процентним, валютним, галузевим та іншими ризиками банківської діяльності. Так неповернення кредитів викликає збільшення ризику ліквідності і ризику банкрутства банку. По-друге, кредитний ризик для банку загострюється в зв’язку з тим, що банки позичають не свої власні кошти, а кошти вкладників і кредиторів. По-третє, рівень ризику постійно змінюється. Це відбувається тому, що як банки, так і їх клієнти оперують в економічному, політичному і соціальному динамічному оточенні, де умови постійно змінюються [8, c.34].

Виникнення кредитного ризику пов’язане із цілою низькою факторів. Він залежить від екзогенних факторів і ендогенних факторів. Можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом’якшити їх вплив і попередити великі втратити. Велика увага повинна приділятись управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку. Придбати курсову на тему - Кредитний ризик та аналіз практики управління ризиком, можна вже сьогодні!.

Кредитний ризик представляє собою цілу сукупність ризиків, пов’язаних з учасниками і елементами кредитних відносин. Слід зазначити, що більшість комерційних банків України до недавнього часу при оцінці кредитного ризику за конкретною угодою враховували лише одне із можливих його джерел — фінансові можливості позичальника (об'єктивний ризик, пов'язаний із позичальником).

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Кредитний ризик та аналіз практики управління ризиком,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Кредитний ризик та аналіз практики управління ризиком


Порівняльний аналіз наукових теорій походження права


План до курсової роботи:

Порівняльний аналіз наукових теорій походження права

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Порівняльний аналіз наукових теорій походження права,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття права

За всю історію права не було жодної, яка б відповідала усім визначенням права теорії, оскільки це дуже складне і багатогранне явище.

Слід зазначити, що в сучасній юридичній науці існує в основному три підходи до розуміння права [1, c. 68]:
- нормативний;
- соціологічний;
- філософський (його іноді називають моральним).

Нормативний підхід трактує право як сукупність охоронюваних державою норм. Таким чином, основний акцент робиться на верховенстві права, його формальному визначенні та забезпеченні державного примусу. Позитивним у цьому підході є те, що він зосереджується на дотриманні закону, дає чіткі критерії тим, хто застосовує закон - вони повинні дотримуватись чинного законодавства. Негативним моментом у нормативному підході є те, що держава оголошується головним джерелом правових норм і, отже, тим, що вона створює, і має бути правом. Звідси ігнорування змісту права, ступеня індивідуальної свободи, відповідності правових норм потребам суспільного розвитку. Нормативний підхід базується на теорії позитивного права, яка ототожнює закон і право, і вважає, що люди отримують свої права не з абстрактного характеру, а шляхом закріплення цих прав у законі.

Соціологічний підхід трактує право як регульовані ним соціальні відносини. Прихильники цього підходу вважають, що право слід шукати не в правилах, а в самому житті. У той же час вони розрізняють закон і право, але вважають, що норма права, винесена за межі регульованих нею суспільних відносин, втрачає свої регулюючі властивості. Іншими словами, при такому підході право розглядається не як система абстрактних норм, а як мережа конкретних правовідносин, як норми, що реально застосовуються на практиці.

Такий підхід не забезпечує чітких керівних принципів для правоохоронних органів і несе загрозу свавілля, "вільного" ставлення до законів. Він використовується переважно у законотворчості та служить орієнтиром для законодавця, який повинен проаналізувати, що насправді формується на практиці, які норми застосовуються, а які ні.


Порядок укладання, зміни й розірвання цивільно-правових договорів


План до курсової роботи:

Порядок укладання, зміни й розірвання цивільно-правових договорів

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Порядок укладання, зміни й розірвання цивільно-правових договорів,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1 Значення та функції договору в цивільному праві

Завдяки договорам, що укладаються у сферах роздрібної торгівлі, перевезення транспортом загального користування, зв’язку, медичного, готельного, банківського обслуговування тощо, забезпечуються як матеріальні, так і духовні потреби широкого кола споживачів (громадян) у товарах і послугах. Духовні інтереси громадян у сферах інтелектуальної, творчої діяльності реалізуються, зокрема, через укладення та виконання договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності (ліцензійний договір тощо) або договорів на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо. Договірна форма може використовуватись і в інших видах цивільних правовідносин, зокрема під час здійснення особистих немайнових прав, між суб’єктами деліктних зобов’язань [12, с. 125].

Збільшення ролі договору в житті суспільства обумовлено й зовнішніми факторами, головним чином процесами правової та економічної інтеграції, що відбуваються в Західній Європі. Зокрема, формування єдиного європейського економічного простору неможливе без розроблення правових форм та інститутів, адекватних характеру і природі відносин, що при цьому виникають, серед яких, враховуючи панування в європейській свідомості ліберальних цінностей, вирішальну роль повинен відіграти саме договір. У зв’язку з цим виникла необхідність створення єдиного для різних правових систем поняття договору, яке б задовольняло і національні правові доктрини європейських держав, і поставлені завдання.

Зазначаючи два основних і взаємозалежних аспекти кодифікації цивільного права, Р. Кніпер — доктор права, професор Бременського університету — пише: «З одногу боку, стає зрозуміло, що договір є найзначнішим інструментом par excellence для формування і забезпечення стабільності майнового обороту і динаміки ринкової економіки. З другого боку, стає зрозуміло, що договір може і повинен мати значення тільки тому, що він разом із власністю дає гарантований правовий титул, що належить конкретній особі, і який без її згоди не може бути переданий іншій особі» .


Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в демократичній правовій державі


План до курсової роботи:

Права, свободи та обовязки людини і громадянина в демократичній правовій державі

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Права, свободи та обовязки людини і громадянина в демократичній правовій державі,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Розвиток ідеї прав людини

Питання прав і свобод людини і громадянина в їх історичному розвитку вивчали багато авторів, серед яких: М.В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришина, А. В. Булгакова. Автори генеалогії прав і свобод людини і громадянина від ідеї природних прав, що виникла в Стародавній Греції, розглядають їх розвиток у Європі та дають коротку характеристику прав і свобод, закріплених в Конституції України 1996 р. Але, на жаль, поза авторами залишається розвиток і формування прав людини на території України, починаючи з Київської Русі і закінчуючи сьогоденням. М.П. Рогозін у своїй книзі "Права людини в сучасному світі" також представляє формування ідеї прав людини з позицій європейського досвіду [3, c. 48].

У своїй монографії Н.С. Сидоренко описала участь України у міжнародно-правовій, у тому числі європейській, системі захисту прав людини, торкнулася відповідності українського законодавства основним положенням Європейської соціальної хартії, важливості вступу України до Ради Європи, підписання та ратифікація основних свобод Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. Але, на жаль, конституційні, політичні та правові аспекти взаємодії та співпраці України з Радою Європи в інших сферах захисту прав людини не були повністю вивчені.

Спираючись на історичні джерела, український народ зробив гідний внесок у формування прогресивних уявлень про права людини. Він створив низку яскравих прикладів правової думки та нормотворчості, що втілювали такі найвищі цінності суспільства, як законність, свобода, рівність, повага до особистості та інші.

Давнє звичаєве право – закон Руський, створював певні правові гарантії для нижчих класів, закріплював поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти, обмежував свавілля і регулювало повсякденне життя населення Київської Русі. Ознакою справжньої демократії були "ряди" - договори, які мешканці укладали зі своїми князями. Головна вимога в договорі до князя - була "не ображати людей". Якщо князь не виконував своїх зобов’язань, люди в палаті могли усунути його з княжого трону [7, с. 22].


Право приватної власності на ліси. Об'єкти й суб'єкти права приватної власності на ліси


План до курсової роботи:

Право приватної власності на ліси. Об’єкти й суб’єкти права приватної власності на ліси

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Право приватної власності на ліси. Об’єкти й суб’єкти права приватної власності на ліси,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ

Право власності на лісові землі та ресурси в Україні реалізується в формі публічної (державної та комунальної) і приватної власності. Усі форми власності є рівноправними.

В Україні формування приватної власності на ліси штучно обмежене умовами щодо площі земельних ділянок лісогосподарського призначення та стану земель, що суперечить змісту права власності, яке полягає не в кількості і не в назві правомочностей власника, а в тій мірі реальної юридично забезпеченої та гарантованої влади, яка надається конкретному власнику чинним законодавством [8].

Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України (далі – ЗК України), землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення [1].

Питання визнання та юридичного визначення Українського народу суб’єктом права власності на природні ресурси нині вимушено стало об’єктом наукових досліджень в силу підвищення уваги до проблем реалізації чинної Конституції України, спробами ревізії її положень та пошуками нових ідей щодо змісту і здійснення народовладдя.

Таке поширення зумовлене складністю та неоднозначністю наукової інтерпретації передусім ряду конституційних положень, що втілюють доктринальні (наукові) підходи та концепції щодо визнання правосуб’єктності Українського народу у частині належності йому права власності на природні ресурси [9].


Право приватної власності. Об'єкти права приватної власності громадян


План до курсової роботи:

Право приватної власності. Об'єкти права приватної власності громадян

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Право приватної власності. Об'єкти права приватної власності громадян,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття власності як економічної категорії

Існування людини забезпечується переважно суспільним виробництвом, у процесі якого для неї створюються необхідні матеріальні блага (крім товарів, безпосередньо створених природою). Звичайно, функціонування такого виробництва неможливе без повноцінної взаємодії людей. Тобто, щоб досягти певних цілей суспільного виробництва і тим самим задовольнити свої потреби, вони змушені вступати між собою у відповідні відносини (суспільні відносини), які набувають насамперед виробничого забарвлення.

Суспільне виробництво формує відповідний напрямок відносин, суть якого полягає у привласненні людиною (групою людей) предметів природи та продуктів суспільного виробництва, що дозволяє індивіду ставитися до них "як до своїх, до власних". Цілком логічно, що коли для однієї фізичної особи (суб’єкта) привласнене майно є «своїм», для іншого воно може бути «чужим». Однак привласнення, як правило, не може бути без відчуження. Тому варто погодитися з авторами, які вважають, що "володіння майном деякими людьми або їх групами нерозривно пов’язане з відчуженням цього майна від інших людей". У той же час таке твердження не може бути однаково прийнятним, коли людина привласнює результати власної праці. У цьому випадку привласнення майна однією фізичною особою не супроводжується відчуженням його від іншої фізичної особи [8, c. 114].

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми щодо привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, що належать конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його суттю. Для того, щоб бути привласненими, перш за все необхідно правильно підготувати предмет природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною і набуває для неї належного значення лише в умовах певної самоорганізації суспільства [11, с. 103].

Таким чином, не викликає сумнівів, що власність можлива лише в людському суспільстві, яке також знаходиться на певній стадії свого розвитку. Досягнення суспільством такого ступеня може свідчити про здатність людей входити у виробничий процес, щоб присвоїти засоби виробництва, продукти праці та врешті-решт задовольнити свої потреби.


Правове забезпечення захисту прав споживачів


План до курсової роботи:

Правове забезпечення захисту прав споживачів

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правове забезпечення захисту прав споживачів,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Критерії якості товарів та послуг в Україні та світі

Результатом конкуренції є те, що два однакові товари вибирають дешевший, а за однакових цін - якісніший. Зрозуміло, що якість завжди була і залишається важливою ринковою характеристикою товару, і оцінка якості продукції споживачами завжди визначатиме стратегію конкуренції промислових фірм.

Якість є найбільш об'єктивним, узагальнюючим показником науково-технічного, економічного, соціального, соціального прогресу.

Одним з найважливіших методів управління якістю є стандартизація.

Стандарт - це зразок, модель, стандарт, який береться за джерело для порівняння з іншими подібними об'єктами [7].

Правові та організаційні основи стандартизації встановлені Законом України "Про стандартизацію" від 17.05.01 нормативними документами зі стандартизації є: Державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств; стандарти підприємств; технічні умови [5].

Державні стандарти містять обов'язкові та рекомендовані вимоги. До обов’язкових належать: умови, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та власності громадян, забезпечують охорону навколишнього середовища; вимоги безпеки та гігієни праці; вимоги та положення, що забезпечують надійність та рівномірність вимірювань; вимоги до відходів. Державні стандарти України затверджуються Держстандартом України.

У період широкомасштабного розвитку торгово-економічного співробітництва між різними країнами виникла необхідність мати такий інструмент, який забезпечував би відповідність виробленої продукції вимогам стандартів і технічних умов, незалежно від країни виробника. В даний час таким інструментом є сертифікація відповідності.

Згідно з визначенням Міжнародної організації зі стандартизації, сертифікація відповідності - це дія, яка засвідчує через сертифікат відповідності або знак відповідності, що товар або послуга відповідає певному стандарту або іншому нормативно-технічному документу.


Правове забезпечення та організація діяльності підрозділів особливого призначення


План до курсової роботи:

Правове забезпечення та організація діяльності підрозділів особливого призначення

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правове забезпечення та організація діяльності підрозділів особливого призначення,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Правове регулювання діяльності підрозділів поліції особливого призначення

Відповідно до статей 13, 23 Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон), а саме:
- систему поліції складають:

  1. центральний орган управління поліцією;
  2. територіальні органи поліції.

До складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань. У складі поліції функціонують:

  1. кримінальна поліція;
  2. патрульна поліція;
  3. органи досудового розслідування;
  4. поліція охорони;
  5. спеціальна поліція;
  6. поліція особливого призначення.

У системі поліції можуть утворюватися науково-дослідні установи та установи забезпечення, заклади професійної (професійно-технічної) освіти зі специфічними умовами навчання;
- поліція відповідно до покладених на неї завдань: 1) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; 2) виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; 3) вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; 4) вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров’ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; 5) здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події;


Правове регулювання договору перевезення вантажу автомобільним транспортом


План до курсової роботи:

Правове регулювання довоговору перевезення вантажу автомобільним транспортом

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правове регулювання довоговору перевезення вантажу автомобільним транспортом,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Поняття та правове регулювання перевезення вантажів

Договір перевезення вантажів перебуває в центрі уваги цивілістів понад 100 років. Це пов’язано з неоднозначністю поглядів на правову природу цієї угоди та роллю, яку вантажі відіграють в економіці країни.

Відповідно до договору перевезення, перевізник зобов'язується доставити довірені йому відправником товари до місця призначення та видати їх особі, уповноваженій приймати вантаж (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити фіксовану плату за перевезення товарів.

В цілому перевезення можна охарактеризувати як переміщення вантажів , товарів або пасажирів . Розрізняють наземний ( залізничний та автомобільний ), водний ( річковий та морський ), повітряний транспорт, а також транспортування рідини та газу здійснюється трубопровідним транспортом . За територіальною ознакою існують міжнародні та внутрішні (каботажні) перевезення.

Слід зазначити, що законодавча база, що регулює перевезення вантажів залізничним, водним, повітряним та автомобільним транспортом, була прийнята в 60-70-х роках минулого століття [7, c. 214].

Однак останнім часом ми можемо спостерігати значну активність щодо усунення відставання у правовій організації перевезень, розвитку нормотворчої діяльності щодо транспорту. Таким чином, з метою захисту економічних інтересів України та законних інтересів транспортних компаній та споживачів цих послуг було прийнято Закон України "Про транспорт". Цей Закон визначає правові, економічні, організаційні та соціальні основи транспортної діяльності.

Наприклад, чи не вперше у законодавчому порядку ст. 2 цього Закону встановлено поняття "єдиної транспортної системи України", яке відповідно складається з [3]:
- транспорту загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, зокрема, метрополітен);
- промисловий залізничний транспорт;
- відомчий транспорт;
- трубопровідний транспорт;
- шляхи сполучення загального користування.


Правовий статус поліцейського. Права та обов'язки поліцейського


План до курсової роботи:

Правовий статус поліцейського. Права та обов’язки поліцейського

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правовий статус поліцейського. Права та обов’язки поліцейського,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Правові основи поліцейського

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон), у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. На працівників поліції (поліцейських та державних службовців) поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» [1].

До основних законодавчих актів, що регламентують адміністративну діяльність поліцейського слід віднести: КУпАП, ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» та інші законодавчі акти. Підзаконні НПА, ті що визначають правовий статус Національної поліції, патрульної служби Національної поліції (Положення Про Національну поліцію: ПКМУ від 28.10.2015 № 877; Положення Про патрульну службу МВС: Наказ МВС України від 02.07.2015 № 796).

Повноваження патрульної служби в адміністративній діяльності (Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції: Наказ МВС України від 06.11.2015 № 1376 та Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі: Наказ МВС України від 07.11.2015 № 1395) [9, с. 31-35]. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції України та законів України.


Правовий статус, призначення, завдання, обов'язки та повноваження національної поліції


План до курсової роботи:

Правовий статус, призначення, завдання, обовязки та повноваження національної поліції

Щоб отримату курсову роботу на тему -

Правовий статус, призначення, завдання, обовязки та повноваження національної поліції,

заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

Частина роботи для ознайомлення:

1.1. Міністерство внутрішніх справ України та його органи

Історіографія Міністерства внутрішніх справ України випливає з головного законодавчого акту, який чітко окреслював завдання та функції органів внутрішніх справ - Закон України "Про міліцію", прийнятий 20 грудня 1990 р. Цю дату можна вважали відправною точкою в історії української міліції, з якої розпочався процес набуття особливостей сучасного українського правоохоронного відомства органами внутрішніх справ України.

Протягом багатьох років глави держав та міністерства працюють над удосконаленням системи МВС та приведення її у відповідність до європейських та світових стандартів.

Так, 2 липня 2015 року Верховна Рада проголосувала у другому читанні та загалом законопроект 2822 "Проект закону про Національну поліцію". За проголосували 278 народних депутатів. Цей законопроект визначає правову основу організації та діяльності Національної поліції України, статус працівників поліції, а також порядок проходження служби в Національній поліції [5, c. 49].

Після створення Національної поліції як окремого органу Міністерство внутрішніх справ виконує функції політичного управління, політичної координації та, певною мірою, економічної підтримки цього органу. Тобто Міністерство внутрішніх справ перетворюється з міністерства в цивільний орган. Фактично існує поділ Національної поліції та Міністерства внутрішніх справ.

У своїй діяльності Міністерство внутрішніх справ керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та іншим законодавством.

Основними завданнями Міністерства внутрішніх справ є забезпечення формування державної політики у сферах [4, c. 36]:
- охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, боротьба зі злочинністю, забезпечення громадської безпеки та порядку, а також надання поліцейських послуг;
- захисту державного кордону та захист суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;