ГОТОВЫЕ курсовые работы

(097) 64 94 232,   (093) 6000 191
Ваше имя  
Эл. почта  
Мобильный телефон  
Тема курсовой работы  
Глобалізація і становлення інформаційної економікиГлобалізація і становлення інформаційної економіки.

Глобалізація і становлення інформаційної економіки.



1.1. Поняття інформації

Інформація є однією з найбільш складних природничо-наукових і філософських категорій. Фактично до осмислення її як фундаментальної природної сутності людство прийшло тільки у середині ХХ століття. До цього термін «інформація» належав тільки до процесів, що відбуваються у суспільстві. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Глобалізація і становлення інформаційної економіки.

Початковий зміст цього поняття – відомості, повідомлення, нові знання. У 20-ті роки ХХ сторіччя були перші спроби виміряти кількість інформації. Виявилося, що чим менш ймовірна подія, про яку йдеться в повідомленні, тим більше інформації вона несе (хоча залежність і не має лінійного характеру). Отже, інформацією стають ті повідомлення, що знімають невизначеність, яка існувала до їх отримання. Англійці жартували, що повідомлення «завтра буде дощ» практично не несе інформації, тому що має майже стовідсоткову ймовірність. Якщо існує однакова вірогідність двох можливих варіантів виникнення певної події (наприклад: «буде дощ» і «не буде дощу»), то повідомлення про кожен з них несе одиницю інформації, що називається бітом. Таке визначення інформації, безумовно, сформувалося на основі антропоцентричного підходу, тому що «приймачем», або споживачем повідомлення, однозначно припускається людина [3, с.157].

З розвитком кібернетики формуються нові підходи до трактування інформації на основі категорії відмінності (різниці). Інакше кажучи, інформація – це щось, що передає відмінні ознаки природних об'єктів (предметів, процесів, явищ) у просторі і часі, за допомогою яких вони можуть відрізнятися один від одного. Придбати курсову на тему - Глобалізація і становлення інформаційної економіки, можна вже сьогодні!.

Значний внесок у формування поняття інформації як фундаментального природного фактору вніс радянський вчений Н.Ф. Реймерс. У 60-ті роки він запропонував трактувати інформацію як «один з найважливіших природних ресурсів і одночасно суспільне надбання, оскільки весь розвиток людства – результат засвоєння й оброблення інформації, яка отримується з навколишнього середовища і накопичується суспільством». Хоча в цьому визначенні і залишається відкритим питання про сутність самої інформації.

Інформація – це природна реальність, що несе в собі характерні ознаки предметів і явищ природи, які виявляються в просторі і часі.

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Глобалізація і становлення інформаційної економіки,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 150 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Глобалізація і становлення інформаційної економіки


Бухгалтерський облік, аналіз та аудит у неприбуткових організаціях


1.1. Îñîáëèâîñò³ ä³ÿëüíîñò³ íåïðèáóòêîâèõ îðãàí³çàö³é òà ¿õ ðîëü â ðèíêîâèõ â³äíîñèíàõ

Çã³äíî ç Ïîäàòêîâèì Êîäåêñîì Óêðà¿íè íåïðèáóòêîâ³ ï³äïðèºìñòâà, óñòàíîâè òà îðãàí³çàö³¿ – öå ï³äïðèºìñòâà, óñòàíîâè òà îðãàí³çàö³¿, îñíîâíîþ ìåòîþ ä³ÿëüíîñò³ ÿêèõ º íå îäåðæàííÿ ïðèáóòêó, à ïðîâàäæåííÿ áëàãîä³éíî¿ ä³ÿëüíîñò³ òà ìåöåíàòñòâà ³ ³íøî¿ ä³ÿëüíîñò³, ïåðåäáà÷åíî¿ çàêîíîäàâñòâîì [3].

Îäí³ºþ ç òàêèõ íåïðèáóòêîâèõ îðãàí³çàö³é, ÿêà º îá’ºêòîì äîñë³äæåííÿ öüîãî äèïëîìíîãî ïðîåêòó, º áþäæåòíà îðãàí³çàö³ÿ - Ãîëîâíå óïðàâë³ííÿ åêîíîì³êè, ùî º ñòðóêòóðíèì ï³äðîçä³ëîì îáëàñíî¿ äåðæàâíî¿ àäì³í³ñòðàö³¿. ³äïîâ³äíî äî Êîíñòèòóö³¿ Óêðà¿íè òà Çàêîíó Óêðà¿íè "Ïðî ì³ñöåâ³ äåðæàâí³ àäì³í³ñòðàö³¿"[9] îáëàñíà äåðæàâíà àäì³í³ñòðàö³ÿ º îðãàíîì âèêîíàâ÷î¿ âëàäè ³ â ìåæàõ ñâî¿õ ïîâíîâàæåíü çä³éñíþº âèêîíàâ÷ó âëàäó íà òåðèòî𳿠îáëàñò³, à òàêîæ ðåàë³çóº ïîâíîâàæåííÿ, äåëåãîâàí³ ¿é îáëàñíîþ ðàäîþ.

Îáëàñíà äåðæàâíà àäì³í³ñòðàö³ÿ â ìåæàõ ïîâíîâàæåíü, âèçíà÷åíèõ çàêîíîäàâñòâîì, çàõèùຠïðàâà ³ çàêîíí³ ³íòåðåñè ãðîìàäÿí òà äåðæàâè, çàáåçïå÷óº êîìïëåêñíèé ñîö³àëüíî-åêîíîì³÷íèé ðîçâèòîê òåðèòî𳿠îáëàñò³ òà ðåàë³çàö³þ äåðæàâíî¿ ïîë³òèêè ó âèçíà÷åíèõ çàêîíîäàâñòâîì ñôåðàõ óïðàâë³ííÿ. Ó ñâî¿é ä³ÿëüíîñò³ âîíà êåðóºòüñÿ Êîíñòèòóö³ºþ Óêðà¿íè, çàêîíàìè Óêðà¿íè, óêàçàìè Ïðåçèäåíòà Óêðà¿íè, ïîñòàíîâàìè Êàá³íåòó ̳í³ñòð³â Óêðà¿íè, ³íøèìè íîðìàòèâíèìè àêòàìè çàêîíîäàâñòâà. Ñàìå ïðî öå éäå ìîâà ó êóðñîâ³é ðîáîò³ íà òåìó – Áóõãàëòåðñüêèé îáë³ê, àíàë³ç òà àóäèò ó íåïðèáóòêîâèõ îðãàí³çàö³ÿõ.

Ãîëîâíå óïðàâë³ííÿ åêîíîì³êè ÊÎÄÀ, ÿê ³ âñ³ áþäæåòí³ óñòàíîâè òà îðãàí³çàö³¿, çàáåçïå÷óº âèêîíàííÿ ïîêëàäåíèõ íà äåðæàâó ôóíêö³é. ijÿëüí³ñòü öèõ óñòàíîâ ô³íàíñóºòüñÿ çà ðàõóíîê êîøò³â äåðæàâíîãî òà ì³ñöåâèõ áþäæåò³â, ÿê³ íàäàþòüñÿ ¿ì áåçïîâîðîòíî. Ìåòîþ ä³ÿëüíîñò³ Ãîëîâíîãî óïðàâë³ííÿ åêîíîì³êè º ðåàë³çàö³ÿ â îáëàñò³ äåðæàâíî¿ ïîë³òèêè åêîíîì³÷íîãî ³ ñîö³àëüíîãî ðîçâèòêó Óêðà¿íè, ðåàë³çàö³¿ äåðæàâíî¿ ðåãóëÿòîðíî¿ ïîë³òèêè ¿ äåðæàâíî¿ ïîë³òèêè ó ñôåð³ ðîçâèòêó åêîíîì³÷íî¿ êîíêóðåíö³¿ òà îáìåæåííÿ ìîíîïîë³çìó

ϳä òåðì³íîì “îñíîâíà ä³ÿëüí³ñòü” íåïðèáóòêîâèõ îðãàí³çàö³é ñë³ä ðîçóì³òè ä³ÿëüí³ñòü, ùî ðåãóëþº ä³ÿëüí³ñòü â³äïîâ³äíî¿ íåïðèáóòêîâî¿ îðãàí³çàö³¿, ó òîìó ÷èñë³:

Ùîá îòðèìàòó êóðñîâó ðîáîòó íà òåìó -
Áóõãàëòåðñüêèé îáë³ê, àíàë³ç òà àóäèò ó íåïðèáóòêîâèõ îðãàí³çàö³ÿõ,
çàïîâí³òü ôîðìó, ùî ðîçòàøîâàíà íà ö³é ñòîð³íö³.

Âàðò³ñòü êóðñîâî¿ ðîáîòè - 150 ãðèâåíü.

Îïëàòà çä³éñíþºòüñÿ íà êàðòêó Ïðèâàòáàíêó

.

Ïëàí äî êóðñîâî¿ ðîáîòè:

Áóõãàëòåðñüêèé îáë³ê, àíàë³ç òà àóäèò ó íåïðèáóòêîâèõ îðãàí³çàö³ÿõ


Порядок обрання Бундестагу Німеччини


1.1. Ïðàâîâå ðåãóëþâàííÿ âèáîð÷îãî ïðàâà â ͳìå÷÷èí³

Ôåäåðàòèâíà Ðåñïóáë³êà ͳìå÷÷èíà º îäí³º¿ ³ç êðà¿í, ùî âîëîä³þòü óí³êàëüíèì äîñâ³äîì ïîáóäîâè äåìîêðàòè÷íî¿, ïðàâîâî¿, ñîö³àëüíî¿ ôåäåðàòèâíî¿ äåðæàâè [3].

Îñíîâí³ ïðèíöèïè âèáîð÷î¿ ñèñòåìè ³ âèáîð÷îãî ïðàâà (â îáîõ çíà÷åííÿõ) çàêð³ïëþþòüñÿ ó êîíñòèòóö³ÿõ, à äîêëàäíî âèáîð÷à êàìïàí³ÿ ðåãóëþºòüñÿ ÷èííèì çàêîíîäàâñòâîì (âèáîð÷èìè çàêîíàìè, çàêîíàìè ïðî âèáîðè òîùî).

Ñòóï³íü óðåãóëüîâàíîñò³ âèáîð÷î¿ ñèñòåìè ³ âèáîð÷îãî ïðàâà ÷èííèì çàêîíîäàâñòâîì ³ ê³ëüê³ñòü âèáîð÷èõ çàêîí³â ó ð³çíèõ êðà¿íàõ íåîäíàêîâ³.

Âèáîð÷å ïðàâî – ñóêóïí³ñòü íîðì, ÿê³ çàêð³ïëþþòü òà ðåãóëþþòü ïðîöåñ ôîðìóâàííÿ ëàíîê äåðæàâíîãî ìåõàí³çìó [1, c. 262].

Âèä³ëÿþòü îá’ºêòèâíå òà ñóá'ºêòèâíå âèáîð÷å ïðàâî. Ñàìå æ âèáîð÷å ïðàâî ÿê ñóá'ºêòèâíå ïðàâî îñîáè (ãðîìàäÿíèíà) ïîä³ëÿºòüñÿ íà àêòèâíå ³ ïàñèâíå âèáîð÷å ïðàâî.

Àêòèâíå âèáîð÷å ïðàâî – öå âñòàíîâëåíå çàêîíîì ïðàâî ãðîìàäÿíèíà áðàòè ó÷àñòü ó âèáîðàõ äî îðãàí³â äåðæàâíî¿ âëàäè íàñàìïåðåä øëÿõîì ãîëîñóâàííÿ. Ñàìå ïðî öå éäå ìîâà ó êóðñîâ³é ðîáîò³ íà òåìó – Ïîðÿäîê îáðàííÿ Áóíäåñòàãó ͳìå÷÷èíè.

Ïàñèâíå âèáîð÷å ïðàâî îçíà÷ຠïðàâî áàëîòóâàòèñÿ íà â³äïîâ³äí³ ïîñàäè, òîáòî ïðàâî áóòè îáðàíèì. Ìîæëèâ³ñòü íàäàííÿ àêòèâíîãî ³ ïàñèâíîãî âèáîð÷îãî ïðàâà çàâæäè çóìîâëþâàëàñü ïåâíèìè âèìîãàìè (öåíçàìè) äî ïîòåíö³éíèõ ó÷àñíèê³â âèáîð³â. Ö³ âèìîãè âèçíà÷åíî â êîíñòèòóö³ÿõ ³ âèáîð÷îìó çàêîíîäàâñòâ³.

Äëÿ ïîçíà÷åííÿ çàõîä³â, ïîâ’ÿçàíèõ ³ç îðãàí³çàö³ºþ òà ïðîâåäåííÿì âèáîð³â, ó çàêîíîäàâñòâ³ ð³çíèõ êðà¿í âèêîðèñòîâóºòüñÿ ïîíÿòòÿ «âèáîð÷èé ïðîöåñ». Ó íàâ÷àëüí³é ë³òåðàòóð³ ï³ä ïîíÿòòÿì âèáîð÷èé ïðîöåñ ðîçóì³þòü: 1) ïåâíó ä³ÿëüí³ñòü ùîäî îðãàí³çàö³¿ òà ïðîâåäåííÿ âèáîð³â; 2) ñèñòåìó ïðàâîâèõ íîðì, ÿê³ öþ ä³ÿëüí³ñòü ðåãóëþþòü. Îòæå, âèáîð÷èé ïðîöåñ – öå âðåãóëüîâàíà çàêîíîì ä³ÿëüí³ñòü îðãàí³â äåðæàâíî¿ âëàäè, îðãàí³çàö³é, ãðóï òà ³íäèâ³ä³â ùîäî ï³äãîòîâêè òà ïðîâåäåííÿ âèáîð³â äî äåðæàâíèõ ³ ñàìîâðÿäíèõ îðãàí³â [4, c. 259].

Ùîá îòðèìàòó êóðñîâó ðîáîòó íà òåìó -
Ïîðÿäîê îáðàííÿ Áóíäåñòàãó ͳìå÷÷èíè,
çàïîâí³òü ôîðìó, ùî ðîçòàøîâàíà íà ö³é ñòîð³íö³.

Âàðò³ñòü êóðñîâî¿ ðîáîòè - 150 ãðèâåíü.

Îïëàòà çä³éñíþºòüñÿ íà êàðòêó Ïðèâàòáàíêó

.

Ïëàí äî êóðñîâî¿ ðîáîòè:

Ïîðÿäîê îáðàííÿ Áóíäåñòàãó ͳìå÷÷èíè


Дипломатія Стародавнього Китаю. Дипломатія в період від Конфуція


1. Çîâí³øíÿ ïîë³òèêà òà äèïëîìàò³ÿ â Ñòàðîäàâíüîìó Êèòà¿ åïîõè Ñõ³äíî¿ ×æîó

Ïðîòÿãîì ïåð³îäó (VII-VI ÑÒ.) ç'ÿâèëàñÿ äèíàñò³ÿ Ñõ³äíà ×æîó ç³ ñòîëèöåþ â Ëîÿíå íà ï³âí³÷íîìó çàõîä³ Õýíàíè, âèíèêëè ìîãóòí³ îêðà¿íí³ äåðæàâè, ùî ï³äêîðèëè ñîá³ ìàë³ ì³ñòà íà Âåëèê³é Êèòàéñüê³é ð³âíèí³. Öå òàê çâàíà åïîõà äåðæàâ-ãåãåìîí³â, ïåðåõ³äíà â³ä àðõà¿÷íî¿ åïîõè äî åïîõè âèíèêíåííÿ âåëèêèõ äåðæàâ.

×åðåç òå, ùî ÷æîóñö³ ï³ä íàòèñêîì íàï³âêî÷îâèõ ïëåìåí æóí³â ïåðåíåñëè ñâîþ ñòîëèöþ â 770 ð. äî í.å. íà ñõ³ä, ïåð³îä VIII-III ñò. äî í.å. ³ñòîðèêè íàçâàëè Ñõ³äíèì ×æîó. Éîãî, ó ñâîþ ÷åðãó, ïîä³ëÿþòü íà äâà îêðåì³ ïåð³îäè: Ëå Ãî (àáî ×óíüöþ) – VIII-V ñò. äî í.å. òà ×æàíü Ãî – V-III ñò. äî í.å. [8, ñ. 426].

 åïîõó Ñõ³äíîãî ×æîó åòí³÷íî íåîäíîð³äíå íàñåëåííÿ Êèòàþ ÷åðåç íàðîñòàþ÷ó àãðåñèâí³ñòü «âàðâàð³â», òîáòî ñóñ³ä³â-êî÷³âíèê³â, ñèíòåçóâàëîñÿ â ºäèíèé êèòàéñüêèé íàðîä – õóàñÿ (÷è ÷æóñÿ). Åòí³÷íà êîíñîë³äàö³ÿ â³äáóâàëàñÿ çà óìîâ ïîë³òè÷íî¿ êðèçè â êðà¿í³. Öåíòðàëüíà âëàäà êàòàñòðîô³÷íî çàíåïàäàëà, ïðè÷îìó öåé ïðîöåñ çíà÷íîþ ì³ðîþ áóâ ñïðè÷èíåíèé âíóòð³øí³ìè íåãàðàçäàìè â ïðàâëÿ÷îìó äîì³ ÷æîóñüêîãî âàíó, ñêîðî÷åííÿì öàðñüêîãî çåìëåâîëîä³ííÿ. Êíÿç³-÷æóõîó ïîâîäèëèñÿ äåäàë³ çóõâàë³øå, òèì ïà÷å, ùî âàí ìóñèâ çâåðòàòèñÿ äî íèõ çà äîïîìîãîþ â áîðîòüá³ ïðîòè íåïîê³ðíîãî îòî÷åííÿ. Ëèöåì³ðíî ïðèêðèâàþ÷èñü ãàñëàìè «ïðèìóñèòè óñ³õ ïîâàæàòè ÷æîóñüêîãî âàíó» òà «ë³êâ³äóâàòè çàãðîçó ç áîêó âàðâàð³â», âîíè ðîçïî÷àëè çàïåêëó ì³æóñîáíó áîðîòüáó, ÿêà íå â³ùóâàëà í³÷îãî âò³øíîãî êðà¿í³. Ñàìå ïðî öå éäå ìîâà ó êóðñîâ³é ðîáîò³ íà òåìó – Äèïëîìàò³ÿ Ñòàðîäàâíüîãî Êèòàþ. Äèïëîìàò³ÿ â ïåð³îä â³ä Êîíôóö³ÿ.

Ñåðåä áåçë³÷ öàðñòâ, ðîçòàøîâàíèõ ó öþ åïîõó íà òåðèòî𳿠Ñòàðîäàâíüîãî Êèòàþ, äåðæàâè ñåðåäíüîãî ïëèíó ð. Õóàíõå é Âåëèêî¿ Êèòàéñüêî¿ ð³âíèíè â³äíîñèëè ñåáå äî åòíîêóëüòóðíî¿ ñï³ëüíîñò³ õóàñÿ (îäíå ³ç ñàìîíàçâ ïðàäàâí³õ êèòàéö³â) òà ³ìåíóâàëèñÿ «ñåðåäèííèìè äåðæàâàìè» íà â³äì³íó â³ä óñ³õ ³íøèõ íàðîä³â ³ öàðñòâ ϳäíåáåñíî¿, ÿê³, íà ¿õíþ äóìêó, áóëè «âàðâàðñüêîþ ïåðèôåð³ºþ» ³ ïîçíà÷àëèñÿ óçàãàëüíþþ÷èìè íàéìåíóâàííÿìè: ãî, ìàíü, æóí, äè.

Ùîá îòðèìàòó êóðñîâó ðîáîòó íà òåìó -
Äèïëîìàò³ÿ Ñòàðîäàâíüîãî Êèòàþ. Äèïëîìàò³ÿ â ïåð³îä â³ä Êîíôóö³ÿ,
çàïîâí³òü ôîðìó, ùî ðîçòàøîâàíà íà ö³é ñòîð³íö³.

Âàðò³ñòü êóðñîâî¿ ðîáîòè - 150 ãðèâåíü.

Îïëàòà çä³éñíþºòüñÿ íà êàðòêó Ïðèâàòáàíêó

.

Ïëàí äî êóðñîâî¿ ðîáîòè:

Äèïëîìàò³ÿ Ñòàðîäàâíüîãî Êèòàþ. Äèïëîìàò³ÿ â ïåð³îä â³ä Êîíôóö³ÿ


Особливості зеленого туризму. Основні поняття та визначення зеленого туризму


1.1. Îñíîâí³ ïîíÿòòÿ òà âèçíà÷åííÿ çåëåíîãî òóðèçìó

Çà óìîâ òåõíîëîã³çàö³¿ ñó÷àñíîãî ñâ³òó ç’ÿâëÿºòüñÿ íåîáõ³äí³ñòü ïîâåðíóòèñü äî ñï³ëêóâàííÿ ³ç ïðèðîäîþ, íåõàé ìîäåðí³çîâàíî. Òîìó âèíèêຠçåëåíèé òóðèçì, ÿêèé ïîºäíóº ó ñîá³ ñèñòåìó ñàìîãî òóðèçìó òà ìèñòåöòâî ñï³âïðàöþâàòè ³ç ðîñëèííèì òà òâàðèííèì ñâ³òàìè. Öå óçàãàëüíåíà ïðàêòèêà ðàö³îíàëüíîãî âèêîðèñòàííÿ ñâîãî â³ëüíîãî ÷àñó.

Äàíà òðàäèö³ÿ âåäå ñâ³é ïî÷àòîê ç ªâðîïè á³ëÿ 100 ðîê³â òîìó. Äëÿ Óêðà¿íè âèùåçãàäàíèé òåðì³í º ïîíÿòòÿì íîâèì. Õî÷à ïðî äàíó ïðàêòèêó ìîæíà ãîâîðèòè, êîëè íà ïî÷àòêó ÕÕ ñò. äî Êàðïàò íà â³äïî÷èíîê òà ë³êóâàííÿ ó ãîðàõ ïðè¿æäæàëè îêðåì³ ä³ÿ÷³ êóëüòóðè, íàóêè òà ïîë³òèêè: ². Ôðàíêî, Ëåñÿ Óêðà¿íà, Â.Ãíàòþê [27].

Çåëåíèé òóðèçì – öå â³äïî÷èíîê ó ïðèâàòíèõ ãîñïîäàðñòâàõ ó ñ³ëüñüê³é ì³ñöåâîñò³, ÿêèé ö³êàâèé òóðèñòè÷íèìè îá’ºêòàìè òà ³ñòîðè÷íèìè äîðîáêàìè ïåâíèõ ÷àñ³â. Ãîëîâíå, ÷èì â³í ïðèâàáëþº – öå êîìïëåêñîì ôàêòîð³â, ÿê³ ïîçèòèâíî âïëèâàþòü íà ëþäèíó: îçäîðîâ÷³, åñòåòè÷í³, ï³çíàâàëüí³. Çà äîïîìîãîþ íèõ ïàíóº ðîçñëàáëþþ÷à òà çàñïîê³éëèâà îáñòàíîâêà, êîòðà êîìôîðòíà äëÿ ñ³ìåé òà íåâåëèêèõ ãðóï.

Ó á³ëüøîñò³ âèïàäê³â ñïîê³éíèé ñòàí ðå÷åé ï³äêð³ïëåíèé ïîçèòèâíèì åìîö³éíèì âïëèâîì íà òóðèñòà íàâêîëèøíüîãî ñåðåäîâèùà (ãîðè, ë³ñè, ð³êè, îçåðà, ìîðÿ òà ³í.). Òóò ãðຠðîëü áåçïåðå÷íî ì³ñöåçíàõîäæåííÿ òà ëàíäøàôò âèáðàíîãî ì³ñöÿ.

Çåëåíèé òóðèçì (éîãî ùå íàçèâàþòü ñ³ëüñüêèì, åêîëîã³÷íèì) – ä³ÿëüí³ñòü, êîòðà ïåðåäáà÷ຠêîíòàêò ³ç ïðèðîäîþ, æèòòÿ ó òàáîð³ ÷è ìàëåíüêèõ ñåëàõ. ³í ïîºäíóº ó ñîá³ ñ³ëüñüêîãîñïîäàðñüê³ ðîáîòè, åêñêóðñ³¿ ïî ïðèðîäíèõ îá’ºêòàõ, çíàéîìñòâî ³ç äàíèì óêëàäîì æèòòÿ, âèâ÷åííÿ ôëîðè òà ôàóíè, çàíÿòòÿ ñïîðòîì, îðãàí³çàö³ºþ êóðñ³â íàö³îíàëüíî¿ êóõí³. Ñàìå ïðî öå éäå ìîâà ó êóðñîâ³é ðîáîò³ íà òåìó – Îñîáëèâîñò³ çåëåíîãî òóðèçìó. Îñíîâí³ ïîíÿòòÿ òà âèçíà÷åííÿ çåëåíîãî òóðèçìó.

³äïîâ³äíî äî âèçíà÷åííÿ Âñåñâ³òíüî¿ òóðèñòè÷íî¿ îðãàí³çàö³¿ (ÂÒÎ), òóðèçì (tourism) º ïîõ³äíèì â³ä ôðàíöóçüêîãî tour (ïðîãóëÿíêà, ïî¿çäêà) ³ ÿâëÿº ñîáîþ ïîäîðîæ ó â³ëüíèé ÷àñ, îäèí ç âèä³â àêòèâíîãî â³äïî÷èíêó.

Ùîá îòðèìàòó êóðñîâó ðîáîòó íà òåìó -
Îñîáëèâîñò³ çåëåíîãî òóðèçìó. Îñíîâí³ ïîíÿòòÿ òà âèçíà÷åííÿ çåëåíîãî òóðèçìó,
çàïîâí³òü ôîðìó, ùî ðîçòàøîâàíà íà ö³é ñòîð³íö³.

Âàðò³ñòü êóðñîâî¿ ðîáîòè - 100 ãðèâåíü.

Îïëàòà çä³éñíþºòüñÿ íà êàðòêó Ïðèâàòáàíêó

.

Ïëàí äî êóðñîâî¿ ðîáîòè:

Îñîáëèâîñò³ çåëåíîãî òóðèçìó. Îñíîâí³ ïîíÿòòÿ òà âèçíà÷åííÿ çåëåíîãî òóðèçìó


Суецька криза 1956 р. Початок протистояння


Ðîçä³ë 1. Ïðè÷èíè âèíèêíåííÿ Ñóåöüêî¿ êðèçè
1.1. Ïîë³òè÷í³

Ïåðåìîãà ²çðà¿ëþ ó Ïàëåñòèíñüê³é â³éí³ 1948–1949 ðð. ñòàëà ïîâîðîòíîþ â³õîþ â ³ñòî𳿠Áëèçüêîãî Ñõîäó. ϳäíåñåííÿ ²çðà¿ëþ â óñ³õ ñôåðàõ äåðæàâíîãî áóä³âíèöòâà, ÿê ³ ïîë³òèêî-â³éñüêîâà ñëàáê³ñòü àðàáñüêèõ êðà¿í áóëè î÷åâèäíèìè. Çîêðåìà, çàãîñòðåííÿ âíóòð³øíüîïîë³òè÷íèõ àðàáñüêèõ ïðîáëåì äîçâîëèëî ì³ñöåâèì åêñòðåì³ñòàì âèéòè íà ïîë³òè÷íó àâàíñöåíó. Öå ïðèçâåëî äî òîãî, ùî â áàãàòüîõ êðà¿íàõ áóëî çä³éñíåíî äåðæàâí³ ïåðåâîðîòè: ó 1951 ð. âáèòî êîðîëÿ Éîðäàí³¿ Àáäàëëàõà, â ëèïí³ 1949 ð. ãåíåðàë Õóñí³ Çà¿ì ñêèíóâ ïðàâëÿ÷èé óðÿä Ñèð³¿, à â 1952 ð. â ªãèïò³ âëàäó çàõîïèëè â³éñüêîâ³, îá’ºäíàí³ â Ðàäó ðåâîëþö³éíîãî êîìàíäóâàííÿ. Ñë³ä çàçíà÷èòè, ùî ìàéæå âñ³ àðàáñüê³ êðà¿íè çàéíÿëè àíòè³çðà¿ëüñüêó ïîçèö³þ, ïðîïàãóþ÷è ³äåþ, ùî ñàìå ºâðå¿ ç ¿õíüîþ øòó÷íî óòâîðåíîþ äåðæàâí³ñòþ º ó÷àñíèêàìè “âñåñâ³òíüî¿ ³ìïåð³àë³ñòè÷íî¿ çìîâè”, à òîìó é ãîëîâíèìè âèíóâàòöÿìè ïîðàçêè àðàá³â ó Ïàëåñòèíñüê³é â³éí³ 1948–1949 ðð. [4].

ϳñëÿ çàâåðøåííÿ Ïàëåñòèíñüêî¿ â³éíè ñòàëî î÷åâèäíèì, ùî ñâ³òîâå ñï³âòîâàðèñòâî çàö³êàâëåíå ó çáåðåæåíí³ ìèðó â Áëèçüêîñõ³äíîìó ðåã³îí³ íà îñíîâ³ ï³äïèñàíèõ Ðîäîñüêèõ óãîä ì³æ ³çðà¿ëüòÿíàìè òà àðàáàìè. Ó òðàâí³ 1950 ð. ï³ñëÿ çóñòð³÷³ ì³í³ñòð³â çàêîðäîííèõ ñïðàâ ÑØÀ, Áðèòàí³¿ òà Ôðàíö³¿

áóëî îïóáë³êîâàíî ñï³ëüíó òðèñòîðîííþ çàÿâó. Ñêàñîâóþ÷è åìáàðãî íà ïðîäàæ çáðî¿ äî êðà¿í, êîòð³ çîáîâ’ÿçóâàëèñÿ íå çä³éñíþâàòè àãðåñèâíèõ â³éñüêîâèõ ä³é, âåëèê³ äåðæàâè äåêëàðóâàëè íàì³ð óäàòèñÿ äî â³äïîâ³äíèõ çàõîä³â ó ðàìêàõ ÎÎÍ àáî é ïîçà íåþ ïðîòè êðà¿í-àãðåñîð³â, çàñòåð³ãàþ÷è Ñàìå ïðî öå éäå ìîâà ó êóðñîâ³é ðîáîò³ íà òåìó – Ñóåöüêà êðèçà 1956 ð. Ïî÷àòîê ïðîòèñòîÿííÿ.

ïðè öüîìó ñàìå àðàá³â â³ä ïëàí³â àíòè³çðà¿ëüñüêîãî ðåâàíøó. Çàâäÿêè æîðñòê³é ïîçèö³¿ âåëèêèõ äåðæàâ óäàëîñÿ çàãàñèòè íîâèé êîíôë³êò, ùî ðîçïî÷àâñÿ ó 1951 ð. îêóïàö³ºþ ³çðà¿ëüòÿíàìè äåì³ë³òàðèçîâàíî¿ çîíè Åëü-Àóäæà íà ï³âíî÷³ Ñèíàéñüêîãî ï³âîñòðîâà. Îäíàê ïîä³áí³ êîíôë³êòè, ùî â³äáóëèñÿ ³ â ³íøèõ äåì³ë³òàðèçîâàíèõ çîíàõ, çìóñèëè ²çðà¿ëü, ïîñèëàþ÷èñü íà ïîòðåáè ñòâîðåííÿ óìîâ äëÿ âëàñíî¿ áåçïåêè, îêóïóâàòè ö³ çîíè [7].

Ùîá îòðèìàòó êóðñîâó ðîáîòó íà òåìó -
Ñóåöüêà êðèçà 1956 ð. Ïî÷àòîê ïðîòèñòîÿííÿ,
çàïîâí³òü ôîðìó, ùî ðîçòàøîâàíà íà ö³é ñòîð³íö³.

Âàðò³ñòü êóðñîâî¿ ðîáîòè - 100 ãðèâåíü.

Îïëàòà çä³éñíþºòüñÿ íà êàðòêó Ïðèâàòáàíêó

.

Ïëàí äî êóðñîâî¿ ðîáîòè:

Ñóåöüêà êðèçà 1956 ð. Ïî÷àòîê ïðîòèñòîÿííÿ


Види комунікативних систем. Типологія комунікації


1.1. Джерело (відправник) повідомлення

Відправник - передавач, який генерує ідеї або збирає інформацію й передає її. На підприємствах ним може бути виділена для цього особа або група працівників. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї чи добору інформації. Відправник вирішує, яку саме ідею чи повідомлення слід зробити предметом обміну. Іноді відправник не хоче думати або ж витрачає на обдумування ідеї мінімум часу.

Відправник повинен знати свою аудиторію. Якщо у відправника помилкові погляди про одержувача, то його комунікаційні зусилля виявляться неефективними. [5]

Як показує досвід діючих підприємств, ефективність комунікації підвищується, якщо вона в межах ланцюга «відправник - одержувач» є гомофільною, тобто має високий ступінь подібності за певними ознаками: за поглядами, освітою, статусом. І, навпаки, гетерофільні комунікації (значний ступінь неподібності за певними ознаками) є менш ефективними, оскільки вони часто супроводжуються перекрученням змісту повідомлення, затримкою щодо передання, використанням обмежених каналів. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Види комунікативних систем. Типологія комунікації.

1.2. Кодування і декодування

Кодування – процес перетворення концепції комунікації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків, жестів, виразів обличчя тощо. Повідомлення є реальним продуктом процесу кодування інформації. Результативність кодування залежить від:
- здібностей відправника кодувати інформацію для обміну;
- ставлення відправника до інформації, яка кодується;
- ступеню обізнаності відправника про інформацію, що кодується;
- соціокультурного середовища, в якому знаходиться відправник.


Декодування означає переклад отриманого повідомлення у форму, зрозумілу для одержувача. Коли символи, обрані відправником, мають одне і те саме значення для одержувача повідомлення, останній зрозуміє, що мав на увазі відправник.

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Види комунікативних систем. Типологія комунікації,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 100 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Види комунікативних систем. Типологія комунікації


Управлінська інформація та її значення при прийнятті управлінських рішень


1.1 Суть і значення інформаційного забезпечення обліково-аналітичної діяльності підприємств

Метою обліково-аналітичного забезпечення менеджерів підприємства є забезпечення управлінського персоналу повною, своєчасною та достовірною інформацією для прийняття поточних і стратегічних управлінських рішень.

Управління підприємством вимагає систематичної інформації про здійснювані господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання, про фінансові результати діяльності. Основним джерелом такої інформації є дані поточного бухгалтерського обліку, які систематизують у звітність. Така звітність має велике значення, оскільки використовується не тільки для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою одержання інформації, необхідної для управління, а й для узагальнення результатів у масштабі галузей і економіки загалом.

Під інформацією розуміють сукупність відомостей, знань про певні події, повідомлення про те, що дає можливість дослідити, вивчити й управляти питаннями господарського або суспільного життя [19, с. 12]. Дані стають інформацією тільки тоді, коли користувач задовольняє свої інформаційні потреби для прийняття управлінських рішень [6, с. 15]. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Управлінська інформація та її значення при прийнятті управлінських рішень.

Бухгалтерський облік ведуть всі підприємства, незалежно від їх форми власності. Недбалість і неточність у системі ведення бухгалтерського обліку може завдати чималих збитків. Невід’ємними складовими бухгалтерського обліку є великий потік первинних документів, постійне виконання арифметичних операцій, перевірка правильності розрахунків і здійснення операцій, зіставлення даних з інформацією на суміжних ділянках обліку тощо. Система обліку та звітності повинна ґрунтуватися на прийнятих у світовій практиці методологічних принципах і підходах до аналітичних досліджень, спрямованих на всебічний вплив на діяльність підприємства для забезпечення отримання прибутку та зміцнення його фінансових позицій на ринку. Отже, на наш погляд, основним джерелом інформаційного забезпечення у функціонуванні підприємства є обліково-аналітична інформація.

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Управлінська інформація та її значення при прийнятті управлінських рішень,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 100 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Управлінська інформація та її значення при прийнятті управлінських рішень


Правові основи організації судової влади


1.1. Основні правові засади судочинства в Україні

Конституція України закріпила поділ влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, а Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій і статус суддів", конкретизуючи конституційні положення щодо здійснення судової влади, зазначив, що судова влада в Україні здійснюється незалежними та безсторонніми судами [2]. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на захист гарантованих Конституцією і законами України прав і свобод, захист інтересів юридичних осіб, суспільства, держави. Закон визначив правові засади організації судової влади.

Відповідно до Закону реалізація судової влади реалізується за допомогою правосуддя у формі цивільного, господарського, кримінального та адміністративного судочинства, здійснюваного судами загальної юрисдикції, і конституційного - Конституційним Судом України. Правосуддя здійснюється в рамках відповідних судових процедур, встановлених Законом України "Про Конституційний Суд України", а також цивільним процесуальним та кримінально-процесуальним кодексами України, господарським кодексом України, кодексом адміністративного судочинства України.

Важливою ознакою принципів судочинства є те, що вони носять нормативно-правовий характер, тобто ці основоположні начала закріплені у відповідних правових нормах. Засади судочинства закріплені у Конституції України, Законі України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" та інших законах. Вони є основою організації судової влади і здійснення правосуддя в державі, забезпечують однакове розуміння і застосування законів та спонукають суддю при здійсненні правосуддя до неухильного дотримання вимог закону. Тільки реалізація всіх принципів у їх сукупності, у взаємозв'язку сприятиме у виконанні завдань судочинства.

Охарактеризуємо основні засади судочинства, які закріплені в Конституції України і виражають суть правосуддя. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Правові основи організації судової влади.

Здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124-125 Конституції). Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Правові основи організації судової влади,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 100 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Правові основи організації судової влади


Порівняльно-правовий аналіз конституційних основ організації


1.1. Загальні ознаки та функції органів прокуратури в Україні

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, Законом "Про прокуратуру", іншими законодавчими актами.

Конституція України закріплює основні функції прокуратури (ст. 121) і регламентує порядок призначення та звільнення Генерального прокурора України (ст. 122) [1].

Завдання, організація і порядок діяльності органів прокуратури, а також повноваження прокурорів визначаються Законом України "Про прокуратуру".

Порядок здійснення прокурорами процесуальних та інших повноважень передбачається Кримінально-процесуальним, Цивільно-процесуальним, Господарсько-процесуальним, Кримінально-виконавчим кодексами, Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також Законами України "Про звернення громадян", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність" та ін. Крім цього, у своїй діяльності прокурори керуються такими законодавчими актами, як Дисциплінарний статут прокуратури України, Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, а також відомчими наказами, розпорядженнями, інструкціями Генерального прокурора України (п. 7 ст. 15 Закону "Про прокуратуру").

У своїй діяльності органи прокуратури враховують норми міжнародно-правових актів щодо охорони прав і свобод людини. До таких актів відносяться: Загальна декларація прав людини (1946 р.), Конвенція з прав та основних свобод людини (1950 р.) та ін. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Порівняльно-правовий аналіз конституційних основ організації.

Поняття "функція" має декілька значень. У словнику російської мови С.І. Ожегова воно тлумачиться так: "робота, яку виконує орган, обов'язки, коло діяльності, призначення, роль".

Поняття "функція прокуратури" розуміється як прокурорська діяльність, вид прокурорської діяльності [15, с.15-16]. У літературі часто вживається як рівнозначне терміну "функції прокуратури" поняття "напрямок прокурорської діяльності". Однак із теоретичних позицій таке ототожнення не завжди буде виправданим.

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Порівняльно-правовий аналіз конституційних основ організації,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 100 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Порівняльно-правовий аналіз конституційних основ організації


Порядок утворення та діяльність Верховної Ради України


1.1. Поняття ВРУ

Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України (далі – ВРУ) як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (статті 75-76 Конституції).

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади у державі, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлена, насамперед, унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень.

Верховна Рада с загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти весь Український народ - громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Саме про це йде мова у курсовій роботі на тему – Порядок утворення та діяльність Верховної Ради України.

Постійний, постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на п'ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України, як зазначається в її Конституції (ст. 82) і в Законі України "Про внесення змін до Конституції України", працює сесійно.

Щоб отримату курсову роботу на тему -
Порядок утворення та діяльність Верховної Ради України,
заповніть форму, що розташована на цій сторінці.

Вартість курсової роботи - 100 гривень.

Оплата здійснюється на картку Приватбанку

.

План до курсової роботи:

Порядок утворення та діяльність Верховної Ради України